самоко(лу)пання і крапка

так болить,що аж нудить. кажуть, час дуже лікує. справді, час гарний лікар. але це все допоки ти сам не поріжеш шрами,які давно затягнулись. тоді болить так, що аж нудить.

-Ми просто хильнули лишнього,авжеж?
- Угу, - каже Домінант. - Трохи пошалили і всьо. Нагадали минуле. Може, нам не вистачало один одного. Все дуже складно. Пройшло багато часу,Іва. Ми змінились. Змінились обставини.
- Да, - кажу я разів 10.
Я ж і направду згодна з ним. Він має право на життя у якому мене не буде.
(Боже,Іва,що ти городиш?! В тебе ж он аж руки трусяться від усвідомлення того, що ти не можеш бути його! Дурна! Дурна! Ти ж жалкуєш! Господи, ти жалкуєш, курка тупа!)
- Хочеш спробувати ще моє тістечко? - він протягає мені на вилці шматочок.
Годує мене, як колись. Все, як колись. Але нічого не буде, як колись.
(Дурна Іва! Час не повернеться!Ніколи! Ти втратила свій шанс. А хтось його знайде.
Але ж ти не хочеш з цим миритись! Чого ти пристала до нього як п*явка?! Шо, знов закохалась? Мало проблем?)
Домінант переконує мене,що все у моєму житті складеться. Що воно не втрачене. Що у всьому є раціо. Що варто дихати на повні груди. Він не радить мені будувати логічні ряди. Радить жити серцем...
(Ти здуріла? Яке серце? Мало тобі? Тільки я! Тільки мною живи,зрозуміло?! В тебе дитина,Іва! Це відповідальність! Це безмежна відповідальність! КОЛИ ТИ ЦЕ ЗРОЗУМІЄШ,ІВА??!!)
В чомусь я погоджуюсь з ним, в чомусь-ні. Йому 21, він молодий і гарячий. У нього все попереду. Я не маю права, аніякого. Навіть на чверть його.
Він такий впевнений. Домінант поневолі. Впевнено керує автомобілем. Впевнено говорить. Впевнено дивиться мені в очі. Це найболючіше. Його погляд вбиває. Він ним одночасно вибачається за усе,що не може мені запропонувати, а з іншої сторони-чекає чогось у цьому погляді. Мабуть те, чого я ніколи не наважусь у нього попросити.
Отак і живем.

- Я боюсь, що образив тебе усім цим,Іва.
- Ні. Є поняття здорового глузду. Усе нормально. Між нами нічого не може бути,крім дружби. Усе добре, До. Зі мною усе добре.
(Яке добре,Іва?! Ти зараз здохнеш у цій машині від болю! Ти хочеш вискочити з неї прямо на ходу і кричати,безупинно,вічно! Ти ж ненормальна! Ти мазохістка! Більше ніколи,ніколи мене нікому не відкривай! Чула?! Я більше не витримаю. Я більше не маю сил...)

Нарешті ми прощаємось. (Нарешті? Сама себе чуєш? Ти ненавидиш цю хвилину,за те,що вона вас розлучає.. нарешті..блін.)
- І домовились, угу?
- Так,Іва.
- Ти мене не образив. Все добре. Я вдячна, що ти був щирим.
- Завжди будь ласка.
- І..ти ж знаєш. Я завжди рада тебе чути/бачити. Завжди.
- Окей. І не сумуй. Бо ти вже сумуєш.
- Я не сумую. Все буде добре. В кожного з нас.
Я розумію,що вже півхвилини тримаю його руку у своїх двох. Обережно відпускаю з жахом в очах. То це все?...

***
P.S.
-Веснушка, це називається душевна пустка. Так буває після сильного напруження.
-Іва,все буде добре. Все буде добре.
-Ета да.
***
P.P.S.
Нарешті крапка є.
Дуже жаль,що вона розміром з дірку у моїй душі. Але я рада, що вона хоч якась.
До дуже хороший і прекрасний, але він не мій.
Маленька Іва згортається у позу ембріона і дихає. Дихає часто,нервово, іноді з затримками. Маленька Іва фактично задихається у мені. Прийде момент, коли Маленька Іва точно помре.
І ми лишимось вдвох - Я (Іва Велика)  і моє Життя-Через-Край.
Боляче і добре одночасно.
Світ протиріч.
Мій світ.
Мій.
І не мій.
Частина забрана тобою.