починаю відчувати в собі певну періодичність. пишу сюди, фактично, раз у місяць. мабуть, коли настає емоційний пік і діватись уже нікуди, як тільки сюди.
а, і до речі. обіцяла ж написати, коли зрозумію потрібен мені чоловік чи ні. от здається мені, що десь я починаю розуміти.
останнім часом, ловлю себе на тому, що думаю вечорами про можливі свої відносини з кимось. ну, типу потенціальним чоловіком. значить, підсвідомо, мені хотілось би цього. так би сказав будь-який, навіть не один з найкращих, психолог. отже, я залежна від чоловіків. і від цього боляче і добре одночасно. суперечності, куди ж без них.
3-го травня буде рівно 2 місяці до отримання диплому. чекаю як другого приходу Христа. здавалось би нарешті я позбудусь цього ярма, але по-суті, що далі?.. а далі абсолютно нічого, і сумно від того мені. бо перспектив нема, визначеності, чого б я хотіла-теж нема. плеча, на яке можна було б опертись-нема. грошей-нема. толку-нема. коротше кажучи, ніфіга в Іви нема. ну, звичайно ж окрім дурних думок, мрій і фіолетових бажань. якась я стала несерйозна. і нема кому направити на "путь істінний". вже два пункти за чоловіка - і плече, і путь.
переймаюсь і тим, шо Тім росте без батька. щемить серце, але шо ж. сама захотіла - сама страждай. нічого було. а кому ти тепера тра? шукай дурних! тим паче, у нашому світі речей і гаджетів, тіл і форм, де будь-яке відхилення від норми не сприймається як данність, а лише як гидота і уродство. хоча, правильно сказала Клеопатра "чоловіки не боги, їм не потрібні наші душі". що ж, ще один плюс чоловікам. вони хоч знають чого хочуть.
одні плюси прямо. але коли зіткнутись ближче,то не так все й веселково. стосунки це важка праця, цілковита правда. деноді, це навіть важче ніж розпочати їх. створення і підтримання чогось якісного і прекрасного - дуже важка і тривала справа.
і ніхто не хоче зараз цим займатись.
чоловіки стараються одружуватись десь у років 30, аби мати можливість насититись сексом, дівчатами, гульками.
дівчата використовують чоловіків для власного задоволення, у якості гаманців. віддаються за гроші багатим хлопцям, у яких є усе, крім глибини внутрішнього світу.
світ перевернувся, і всі поняття про почуття у ньому - теж.
я хочу вірити, що бодай щось зміниться, бо вже аж тошно від усього цього. набридло жити у світі, де люди стають речами, використаними речами, секонд-хендом.
поважайте один одного і просто любіть.
зараз важливо це відновити.
P.S. Знову вчора уявляла, як вечеряю з Домінантом. Отак нема-нема і танки їдуть. Якась карма просто. Прибила б себе. Хоча, Іва Маленька тішиться - хоть це добре. Хай собі дитинка сміється, а я якось переживу.
P.S.S. А ще моя Україна може стати місцем війни. Цілком реальної. Молюся і прошу, щоб нічого не сталось. Бо тоді усе не матиме цінності, окрім найважливішого. Може, варто, щоб так сталось без війни?..
а, і до речі. обіцяла ж написати, коли зрозумію потрібен мені чоловік чи ні. от здається мені, що десь я починаю розуміти.
останнім часом, ловлю себе на тому, що думаю вечорами про можливі свої відносини з кимось. ну, типу потенціальним чоловіком. значить, підсвідомо, мені хотілось би цього. так би сказав будь-який, навіть не один з найкращих, психолог. отже, я залежна від чоловіків. і від цього боляче і добре одночасно. суперечності, куди ж без них.
3-го травня буде рівно 2 місяці до отримання диплому. чекаю як другого приходу Христа. здавалось би нарешті я позбудусь цього ярма, але по-суті, що далі?.. а далі абсолютно нічого, і сумно від того мені. бо перспектив нема, визначеності, чого б я хотіла-теж нема. плеча, на яке можна було б опертись-нема. грошей-нема. толку-нема. коротше кажучи, ніфіга в Іви нема. ну, звичайно ж окрім дурних думок, мрій і фіолетових бажань. якась я стала несерйозна. і нема кому направити на "путь істінний". вже два пункти за чоловіка - і плече, і путь.
переймаюсь і тим, шо Тім росте без батька. щемить серце, але шо ж. сама захотіла - сама страждай. нічого було. а кому ти тепера тра? шукай дурних! тим паче, у нашому світі речей і гаджетів, тіл і форм, де будь-яке відхилення від норми не сприймається як данність, а лише як гидота і уродство. хоча, правильно сказала Клеопатра "чоловіки не боги, їм не потрібні наші душі". що ж, ще один плюс чоловікам. вони хоч знають чого хочуть.
одні плюси прямо. але коли зіткнутись ближче,то не так все й веселково. стосунки це важка праця, цілковита правда. деноді, це навіть важче ніж розпочати їх. створення і підтримання чогось якісного і прекрасного - дуже важка і тривала справа.
і ніхто не хоче зараз цим займатись.
чоловіки стараються одружуватись десь у років 30, аби мати можливість насититись сексом, дівчатами, гульками.
дівчата використовують чоловіків для власного задоволення, у якості гаманців. віддаються за гроші багатим хлопцям, у яких є усе, крім глибини внутрішнього світу.
світ перевернувся, і всі поняття про почуття у ньому - теж.
я хочу вірити, що бодай щось зміниться, бо вже аж тошно від усього цього. набридло жити у світі, де люди стають речами, використаними речами, секонд-хендом.
поважайте один одного і просто любіть.
зараз важливо це відновити.
P.S. Знову вчора уявляла, як вечеряю з Домінантом. Отак нема-нема і танки їдуть. Якась карма просто. Прибила б себе. Хоча, Іва Маленька тішиться - хоть це добре. Хай собі дитинка сміється, а я якось переживу.
P.S.S. А ще моя Україна може стати місцем війни. Цілком реальної. Молюся і прошу, щоб нічого не сталось. Бо тоді усе не матиме цінності, окрім найважливішого. Може, варто, щоб так сталось без війни?..
