знаєте,минулий час-така дивна річ. і дуже страшна. коли обертаєшся назад і хочеш до чогось доторкнутись, то минуле одразу розпадається на 2 види: минуле тепле і минуле болюче. І добре, якщо ти вчасно можеш віддерти руку і не доторкнутись до останнього. Але якщо вже торкнеш,то, як правило, навіть тепле сьогоднішнє не допомагає.
І сталось так, що Іва Велика не встигла відірвати руки...
***
Складається враження, що надворі зовсім навіть не грудень, а гарний березень, чи то навіть початок квітня, коли хочеться починати жити заново. Я деноді надіюсь, що врешті решт зможу почати життя заново, зможу себе переконати, що ще не все втрачено. Можливо, це буде не так швидко. Можливо, цього зовсім не буде. Я не знаю. Я не Бог, щоб вирішувати долю.
Так би хотілось, щоб був той, ким можна було б передавати послання Богові...
Наші посиденьки з Ліпою давно не реалізувались. Пари на магістратурі скінчились, ми майже не бачимось. Я втрачаю тонку лінію прекрасностей, пов*язаних з Ліпою. Мені не вистачає філософії, розмов про плинності, аполонів і третіх сортів, дивне життя, чай з імбирем і каву з корицею, про шалені піднесення, заквітчані осені, кострубаті пори року, абсолютні дніща, неможливий розвиток, про тупікові ситуації.. Ех. Я надіюсь, що все ще може змінитись. Я надіюсь. Як остання дурепа. Таке враження, що надія - це все, що в мене лишилось, все, що я маю. Я тримаю її як повітряного змія, що дає мені хоч якусь упевненість в тому, що я можу доторкнутись до неба. Хоча б у такий спосіб.
А ще є Домінант. Домінант, який не дає мені спокою, навіт тоді, коли відсутній у моєму житті. Я чому увесь вільний час думаю про нього. Про те, що могло б бути. Про те, як добре могло б бути. Іва Велика мене сварить і каже, що я дурна. І я згодна з нею. просто так важко примусити душу не вірити, не надіятись, не мріяти. Краще б вже зовсім жити в іншому вимірі, ніж оце.
Ми з ним дуже близько, одначе й дуже далеко. Ніби вишні, що ростуть на одній гілочці, на одному хвостику. Але ж доторкнутись одна до одної не можуть. Тільки через вітер або порух гілки. Отак і в нас.
Ми не можемо бути разом. Ми не можемо бути "ми". Є Я-Іва, і є Домінант.
І це два різних життя. Дві різних площини. Дві паралелі, що ніколи не перетнуться.
Єдине, чого я дійсно хочу - це хоча б бачити його зрідка. Просто знати, що він щасливий, направду щасливий, бо він того заслуговує. Я знаю точно.
Тільки з плином часу і розумінням його кінечності, починаєш бажати людям справді щастя. Справді теплоти і щирості.
***
Складається враження, що надворі зовсім навіть не грудень, а гарний березень, чи то навіть початок квітня, коли хочеться починати жити заново. Я деноді надіюсь, що врешті решт зможу почати життя заново, зможу себе переконати, що ще не все втрачено. Можливо, це буде не так швидко. Можливо, цього зовсім не буде. Я не знаю. Я не Бог, щоб вирішувати долю.
Так би хотілось, щоб був той, ким можна було б передавати послання Богові...
Наші посиденьки з Ліпою давно не реалізувались. Пари на магістратурі скінчились, ми майже не бачимось. Я втрачаю тонку лінію прекрасностей, пов*язаних з Ліпою. Мені не вистачає філософії, розмов про плинності, аполонів і третіх сортів, дивне життя, чай з імбирем і каву з корицею, про шалені піднесення, заквітчані осені, кострубаті пори року, абсолютні дніща, неможливий розвиток, про тупікові ситуації.. Ех. Я надіюсь, що все ще може змінитись. Я надіюсь. Як остання дурепа. Таке враження, що надія - це все, що в мене лишилось, все, що я маю. Я тримаю її як повітряного змія, що дає мені хоч якусь упевненість в тому, що я можу доторкнутись до неба. Хоча б у такий спосіб.
А ще є Домінант. Домінант, який не дає мені спокою, навіт тоді, коли відсутній у моєму житті. Я чому увесь вільний час думаю про нього. Про те, що могло б бути. Про те, як добре могло б бути. Іва Велика мене сварить і каже, що я дурна. І я згодна з нею. просто так важко примусити душу не вірити, не надіятись, не мріяти. Краще б вже зовсім жити в іншому вимірі, ніж оце.
Ми з ним дуже близько, одначе й дуже далеко. Ніби вишні, що ростуть на одній гілочці, на одному хвостику. Але ж доторкнутись одна до одної не можуть. Тільки через вітер або порух гілки. Отак і в нас.
Ми не можемо бути разом. Ми не можемо бути "ми". Є Я-Іва, і є Домінант.
І це два різних життя. Дві різних площини. Дві паралелі, що ніколи не перетнуться.
Єдине, чого я дійсно хочу - це хоча б бачити його зрідка. Просто знати, що він щасливий, направду щасливий, бо він того заслуговує. Я знаю точно.
Тільки з плином часу і розумінням його кінечності, починаєш бажати людям справді щастя. Справді теплоти і щирості.
Эти волосы взял я у ржи,
Если хочешь, на палец вяжи -
Я нисколько не чувствую боли.
Если хочешь, на палец вяжи -
Я нисколько не чувствую боли.
С.Есенин
Немає коментарів:
Дописати коментар