коли з*являється вільний час і приходить спустошений холодом вечір,Велика Іва віддається солодким митям спогадів. У цей час вона лягає на пусте ліжко, кладе руки на живіт, відчуваючи, як він підіймається та опускається від дихання. Закриває очі, пригладжує волосся і згадує.
в житті Великої Іви було небагато моментів, які б хотілося приємно мацати ще і ще. Це короткі спогади зустрічей з Домінантом, платонічні відносини з Шадоу, прикрі помилки і милі бридкості з Паном-Зіркою-З-Небес, миті спілкування з Ліпою, теплі і щирі меморіс з Веснушкою. Ось, ніби і усе. Не таке вже й велике згадування. Іва Велика відкриває очі і знов аналізує. Це її покликання.
Кожен з чоловіків, які були у Іви Великої, думав, що вона повернеться. Ну, тоді ще також існувала і Іва Маленька. Але якраз таки Іва Велика звикла йти не повертаючи голови назад. Зараз вона розуміє, що в тому не було нічого правильного. Нічого вірного. Хоча, час не повернеш. Він іде. Час осипається навколо нас. І ввечері, коли зовсім тихо, коли стіни дихають морозним повітрям, а небо мовчки дивиться на Всесвіт, дуже добре чути, як шумить пісок часу, пісок вічності, що з кожною секундою закінчується.
У Іви Великої не так багато друзів. Вірніше сказати, їх у неї зовсім небагато. Всі вони-окремі мікрокосми, мікровсесвіти, мікросвіти, мікробезкінечності, мікровічності у житті Іви. Всі вони наповнюють її якісно новими фарбами, зернинами, деревами, зірками, глінтвейнами, цигарками, розмовами, філософіями, простирадлами, душами, спогадами..Спогадами.
Велика Іва здригається так, ніби натрапила на щось дуже важливе. Так здригаються, коли вколюють голкою палець. Іва розуміє, що її друзі-це єдине,що наповнює її спогадами. Єдине, що дає їй можливість мати отакі вечори. Приємні вечори. Вечори-светри, вечори-пледи, вечори-терпкі вина.
Іва міцно притискає свого синочка, цілує його у скроню. Температури ніби немає. Він сопе носиком, спить і, напевно, бачить щось гарне, бо ледве усміхається. Велика Іва думає, що Тім-це її найкращий спогда, здатний перевернути усе в її особистому мікрокосмі.Іва падає на коліна, дякує Великому і лягає спати.
P.S.Пасибі Тобі, Боже, що маю можливість отак написати і вірити, що то є моє щастя. Більшого не треба.
в житті Великої Іви було небагато моментів, які б хотілося приємно мацати ще і ще. Це короткі спогади зустрічей з Домінантом, платонічні відносини з Шадоу, прикрі помилки і милі бридкості з Паном-Зіркою-З-Небес, миті спілкування з Ліпою, теплі і щирі меморіс з Веснушкою. Ось, ніби і усе. Не таке вже й велике згадування. Іва Велика відкриває очі і знов аналізує. Це її покликання.
У Іви Великої не так багато друзів. Вірніше сказати, їх у неї зовсім небагато. Всі вони-окремі мікрокосми, мікровсесвіти, мікросвіти, мікробезкінечності, мікровічності у житті Іви. Всі вони наповнюють її якісно новими фарбами, зернинами, деревами, зірками, глінтвейнами, цигарками, розмовами, філософіями, простирадлами, душами, спогадами..Спогадами.
Велика Іва здригається так, ніби натрапила на щось дуже важливе. Так здригаються, коли вколюють голкою палець. Іва розуміє, що її друзі-це єдине,що наповнює її спогадами. Єдине, що дає їй можливість мати отакі вечори. Приємні вечори. Вечори-светри, вечори-пледи, вечори-терпкі вина.
Іва міцно притискає свого синочка, цілує його у скроню. Температури ніби немає. Він сопе носиком, спить і, напевно, бачить щось гарне, бо ледве усміхається. Велика Іва думає, що Тім-це її найкращий спогда, здатний перевернути усе в її особистому мікрокосмі.Іва падає на коліна, дякує Великому і лягає спати.
P.S.Пасибі Тобі, Боже, що маю можливість отак написати і вірити, що то є моє щастя. Більшого не треба.
Немає коментарів:
Дописати коментар