- Веснушка, я все ще на щось надіюсь. Надіюсь якось безбожно, бездумно. Думаю про це увесь вільний час. Малюю картинки. Створюю моделі. Я довбанута, да?
- Не знаю, Іва. В кожного з нас свої дивності і це вважається нормальним.
- Я ж не маю права вже ні на що надіятись. Мені сказали прямо, а я досі не можу заспокоїтись. Я ж тіки змогла втихомирити у собі бурю. І от, відчуваю, вона знов наростає.
- Чого це ти не маєш права надіятись?! Чоловіки непостійні істоти.
Ми сидимо в гуртожитку і дивимось гарний і теплий фільм про сім*ю та вільну жінку. "Посмішка Мони Лізи". Веснушка зробила мені чай з лимоном, нарізала сала з хлібом. Студентські будні, що тут скажеш. З нами ще є Нала. Нала-цікава дівчинка-смуглянка. Ми також дружимо з першого курсу. Ми регочемо, спілкуємось, згадуємо різні моменти. Це виглядає чудово. В такі моменти я навіть забуваюсь, шо в мене купа проблем.
***
Велика Іва дуже спокійна і вже давно. Її нічого не турбує з тих пір, як Іва Маленька зійшла з дистанції, а зернятко стало квітнути. Хоча, глибоко всередині неї існує оте невидиме грайливе відчуття, що пов*язує її з Домінантом. О, Господи!..Складається враження, що це триватиме усе життя, усю вічність Іви. Це мучить її, це вбиває її, але водночас це так приємно мріяти про нього...! Думати про нього. Обмацувати різні думки. Будувати якісь нереальні надії. Іва Велика свариться сама на себе за безглуздість усього цього. Можливо, колись вона навчиться не будувати цих нереальних історій. Але Домінант час від часу з*являється у її житті і тому це важко забути про нього раз і назавжди."Мабуть, це карма",- думає Велика Іва, допиває ром, сковтує дуже гірко і голосно. Складає руки на грудях і стримує холодні сльози в очах. Велика Іва-раціоналістка. Вона знає, що холодний розум підказує їй: нічого не буде. Анічогісінько не буде. Це факт. Тому варто заспокоїти себе і жити далі. Просто дихати і жити. І дякувати Богові і за те.
***
До Нового Року залишилось 13 днів. Знов це магічне число. Воно мене переслідує останнім часом. 13 днів..Скоро 2014. Рік, що минає, був не надто гарним. Усе, що було в ньому хорошого-це осінь. Навіть жовтень. Малесенький відрізок часу, наповнений емоціями і барвами. Один серед 12 місяців. Отак і життя проходить. Плямка на великому безбарвному фоні. Я навіть не знаю, чи варто щось підсумовувати. Хвороби, проблеми, сварки, розчарування, неприємності і малесенька жменька гарних спогадів - усе це 2013 рік.
Маю надію, що рік прийдешній принесе хоч щось краще. Я так хочу вірити, що заслуговую на це. Що заслужила нарешті на це. А поки, я просто хворію, просто п*ю чай, просто пишу в блог. А всередині просто мрію. Про різні різні речі. І навіть Велика Іва з мене сміється...)
- Не знаю, Іва. В кожного з нас свої дивності і це вважається нормальним.
- Я ж не маю права вже ні на що надіятись. Мені сказали прямо, а я досі не можу заспокоїтись. Я ж тіки змогла втихомирити у собі бурю. І от, відчуваю, вона знов наростає.
- Чого це ти не маєш права надіятись?! Чоловіки непостійні істоти.
Ми сидимо в гуртожитку і дивимось гарний і теплий фільм про сім*ю та вільну жінку. "Посмішка Мони Лізи". Веснушка зробила мені чай з лимоном, нарізала сала з хлібом. Студентські будні, що тут скажеш. З нами ще є Нала. Нала-цікава дівчинка-смуглянка. Ми також дружимо з першого курсу. Ми регочемо, спілкуємось, згадуємо різні моменти. Це виглядає чудово. В такі моменти я навіть забуваюсь, шо в мене купа проблем.
***
Велика Іва дуже спокійна і вже давно. Її нічого не турбує з тих пір, як Іва Маленька зійшла з дистанції, а зернятко стало квітнути. Хоча, глибоко всередині неї існує оте невидиме грайливе відчуття, що пов*язує її з Домінантом. О, Господи!..Складається враження, що це триватиме усе життя, усю вічність Іви. Це мучить її, це вбиває її, але водночас це так приємно мріяти про нього...! Думати про нього. Обмацувати різні думки. Будувати якісь нереальні надії. Іва Велика свариться сама на себе за безглуздість усього цього. Можливо, колись вона навчиться не будувати цих нереальних історій. Але Домінант час від часу з*являється у її житті і тому це важко забути про нього раз і назавжди."Мабуть, це карма",- думає Велика Іва, допиває ром, сковтує дуже гірко і голосно. Складає руки на грудях і стримує холодні сльози в очах. Велика Іва-раціоналістка. Вона знає, що холодний розум підказує їй: нічого не буде. Анічогісінько не буде. Це факт. Тому варто заспокоїти себе і жити далі. Просто дихати і жити. І дякувати Богові і за те.
***
Маю надію, що рік прийдешній принесе хоч щось краще. Я так хочу вірити, що заслуговую на це. Що заслужила нарешті на це. А поки, я просто хворію, просто п*ю чай, просто пишу в блог. А всередині просто мрію. Про різні різні речі. І навіть Велика Іва з мене сміється...)
Немає коментарів:
Дописати коментар