все частіше у житті Іви з*являються колишні однокласники. І всі вони страшенно дратують. Кожен з них хоче побачити Іву. Мабуть, всі вони думають, якщо у неї є дитина, то як доповнення виросли роги, хвіст і стало синім волосся. Ну чи які там ще мутації. Таке враження, що народження дитини - це якесь смертельне захворювання, яке може передаватися повітряно-крапельним шляхом і мати жахливі наслідки. Таке враження, що якщо ти виховуєш дитину сама - це страшенно лячно, гріховно, жахливо і взагалі аморально.
Люди!
Уявіть собі, я в кайфі від того, що маю. Попри усю важкість і,деноді, бажання кинути все і не іти далі - я люблю усе те, що в мене є. Я кайфую від того. Так, у мене немає чоловіка. Так, у мене є дитина. Так, можливо це-все, що у мене взагалі буде. Але, розумієте, в мене вже ЩОСЬ є. і це ЩОСЬ такееееееееееее велике...і тепле. Воно набагато більше за мільйонні рахунки, за автомобілі, за круті можливості. Воно реальне. Я можу обійняти його і доторкнутись. І мені пофіг, що ви вважаєте інакше. Все рівно, ви ніколи не залізете в мою голову. А в мою душу-тим більше.
Мене страшенно дратує той факт, що суспільство на таких, як я, накладає ярлики. Отак, якщо маєш дитину і виховуєш її сама - ніщо інше, як шлялась, нагуляла, звабила когось і т.д. Ніхто не хоче ні у що заглиблюватись. Ну справді, чого я. Ми ж живемо у світі психологів і фотографів. Мої балачки пусті.
Мене дратує той факт, що батьки деяких хлопців сприймають таких, як я, як жінок, що нарешті знайшли на кого повішати свою обузу. Дорогенькі! Особисто я не шукаю чоловіка лишень через те, що не можу дозволити собі таку розкіш - повісити на когось свої проблеми. І якщо навіть знайдеться такий божевільний, то аж ні в якому разі я не дозволю йому розгрібати МОЇ проблеми. І не дозволю йому брати їх на свої плечі. Це для мене надважливо.
І ще одне. Мене страшенно дратує, коли люди лізуть з дурними питаннями типу "як ти пережила розлучення?", "важко бути самій?", "чого ви розійшлись?", "навіщо було одружуватись і потім розходитись?", "ненавиджу такі ситуації і хочу щоб в мене такого ніколи не сталось".
Господи! Спробуйте самі, так враження яскравіші. Ато словами всього не передати. Особливо мого обурення в таких ситуаціях.
Загалом, я просто хочу, щоб цей стереотип нарешті зламався. Я не кажу, що всі жінки такі, як я тут пишу. Справді, більша частина дійсно хоче просто знайти чоловіка і батька. І просто віддати йому частину своїх проблем.
Але є і ми. Ті, хто в першу чергу шукає друга і тверде плече, обіпершись на яке, можна продовжувати боротися далі.
Я все сказала.
Люди!
Уявіть собі, я в кайфі від того, що маю. Попри усю важкість і,деноді, бажання кинути все і не іти далі - я люблю усе те, що в мене є. Я кайфую від того. Так, у мене немає чоловіка. Так, у мене є дитина. Так, можливо це-все, що у мене взагалі буде. Але, розумієте, в мене вже ЩОСЬ є. і це ЩОСЬ такееееееееееее велике...і тепле. Воно набагато більше за мільйонні рахунки, за автомобілі, за круті можливості. Воно реальне. Я можу обійняти його і доторкнутись. І мені пофіг, що ви вважаєте інакше. Все рівно, ви ніколи не залізете в мою голову. А в мою душу-тим більше.
Мене дратує той факт, що батьки деяких хлопців сприймають таких, як я, як жінок, що нарешті знайшли на кого повішати свою обузу. Дорогенькі! Особисто я не шукаю чоловіка лишень через те, що не можу дозволити собі таку розкіш - повісити на когось свої проблеми. І якщо навіть знайдеться такий божевільний, то аж ні в якому разі я не дозволю йому розгрібати МОЇ проблеми. І не дозволю йому брати їх на свої плечі. Це для мене надважливо.
І ще одне. Мене страшенно дратує, коли люди лізуть з дурними питаннями типу "як ти пережила розлучення?", "важко бути самій?", "чого ви розійшлись?", "навіщо було одружуватись і потім розходитись?", "ненавиджу такі ситуації і хочу щоб в мене такого ніколи не сталось".
Господи! Спробуйте самі, так враження яскравіші. Ато словами всього не передати. Особливо мого обурення в таких ситуаціях.
Загалом, я просто хочу, щоб цей стереотип нарешті зламався. Я не кажу, що всі жінки такі, як я тут пишу. Справді, більша частина дійсно хоче просто знайти чоловіка і батька. І просто віддати йому частину своїх проблем.
Але є і ми. Ті, хто в першу чергу шукає друга і тверде плече, обіпершись на яке, можна продовжувати боротися далі.
Я все сказала.
Немає коментарів:
Дописати коментар