Іва міняється

зима проходить надзвичайно бідно і сухо. надворі + 7, світить сонце і співають пташки. у такий час (зазвичай,на початку квітня) хочеться слухати Фльор, думати про колібрі і пити гарячий шоколад, писати вірші про банальне кохання, дмухати на пір*їнки і споглядати набрякання бруньок на деревах.
у Іви останнім часом багато думок, багато матерій, багато речей. свята пройшли вдало: в колі сім*ї, в колі друзів. весело і невимушено. іноді здавалось, що життя зовсім уже і не погане, зовсім навіть не дніщє. але коли приходив новий день і свято відступало, вертались проблеми і турботи, обов*язки і рішення. Іва схиляла голову і йшла далі, бо іншого виходу з цієї циклічності нема. час від часу Іві здається, що, можливо, у цій повсякчасній боротьбі, кривавій і невпинній і криється сенс усього. усього, що ми маємо. Господь так задумав нас - динамічними і проблемними, щоб наше життя не здавалось нам пустим і надто спокійним. іноді вантаж проблем уже здається непосильним, але ми його тягнемо, щось додає нам сил, щось дає можливість рухатись далі. у цьому і є сенс. сенс.сенс.сенс.

нарешті До трошки відліг від серця, стало не так важко дихати. час поступово прикриває наболілі місця, але не лікує їх. це вже доведено. Іва збирається чекати. Іва уже чекає сама не знає чого. хоче якоїсь визначеності, зупинки, порядку у цьому хаосі життя. але воно рухається і рухається. І Іва вимушена рухатись разом з ним. це як теорема, яку не можна обговорювати.

***

Нарешті я зібралась і прочитала три неймовірні (а особливо дуже різні) книги. Це "Кафка на пляже" Муракамі, "Бойцовский клуб" Паланіка і "Географ глобус пропил" Іванова. Кожна з книжок дала мені щось особливе, після чого я ніби просвітліла у душі. Багато речей мені відкрилися з іншої сторони. Кафка Тамура навчив мене жити попри будь-які складнощі і перипетії життя, пам*ятати минуле, але не загрузати у ньому, вірити у деякі речі безбожно щиро і завжди пам*ятати, що на Землі обов*язково знайдеться місце, де тебе чекають.
Тайлер і Джо (альтер его і його носій) навчили мене ладити з собою, складати себе у одне ціле і боротися, боротися  до кінця.
Служкін навчив мене найбільшій істині, істині яка повсякчас у моїй голові і, я думаю, уже в моєму серці:

"Дай Бог мне никому не быть залогом его счастья. Дай Бог мне никого не иметь залогом своего счастья. И ещё, дай Бог мне любить людей и быть любимым ими. Иного примирения на земле я не вижу."

я не хочу бути тягарем для когось. і я не хочу, щоб хтось був тягарем для мене. я так це розумію. у цій фразі багато чого. кожен для себе відкриє її з іншої сторони. але від того моменту, як я її прочитала, щось у мені перевернулось. я задумалась: а чи можна просто любити людей? усіх. які тебе оточують. з усіма їхніми недоліками,бідами,проблемами.
і я зрозуміла одне.
людей,які повсякчас знаходяться біля мене, я і так безмежно люблю. в будь-яких ситуаціях. і рідних, і друзів. це не пояснити на словах. а ще потрібно перейти на інший рівень. рівень, коли намагаєшся любити людей просто так. не шукати ні в чому підстави, не відчувати відрази і обурення. бути маленьким каналом любові у великому хаосі. 

бути добром.
бути світлом.
просто бути.

а раптом, комусь твоє світло освітить дорогу..?

*******************************************************************************

знаєте..так хочеться деноді просто жити і бачити світло попереду, при цьому, відчувати тверду землю під ногами. але так,мабуть,не буває. ми або паримо в повітрі перед світлом, або бродимо по темноті.
життя. загадка і можливість.