сіре небо. мряка. холодний пронизуючий вітер. 3 березня. можливість війни, виснаженість і втомленість. моя Україна стогне у ранах, спливає кров*ю вбитих і плаче.
я майже місяць нічого не писала через хаос думок і почуттів у мені. це бурхлива суміш, накшталт коктейля Молотова, що вибухала у мені щораз сильніше. ще ніколи моя Україна не була так близько до мене.
я жодного разу не була на Майдані у Києві. я не була на передовій, я не стояла під кулями, я не виносила мертвих Героїв, я не бачила жаху.
я дивилась новини, інформувала друзів, постійно плакала і молилась.
я не зробила нічого для перемоги революції і мені направду дуже соромно. це не пафос, не самореклама, не бажання звернути на себе увагу.
я просто не можу з цим жити. я не можу повірити у свою пасивність. я не можу повірити в те, що не вмовила вкінці кінців свою маму, аби та побула з малим, поки я буду у Києві. я не можу повірити, що не змогла переконати однокурсників аби ті їхали у Київ. я не можу повірити, що я настільки овоч.
пробачте мені люди.
я весь цей час не розуміла лише одного: як люди могли спокійно їсти і спати, говорити про буденні речі, про хлопців і шмотки, про дискотеки і клуби, про бутерброди і борщі, коли гинули люди..гинули за те, щоб отакі "організми" існували надалі і говорили про різний непотріб, "трещали, как трещотки"...
...я хотіла написати тут багато речей. і про хабарі, і про культуру,яку кожен має виховати у собі і про рівень громадської самосвідомості..але я напишу дещо інше.
17-річний Назар Войтович втік з дому аби за дві години померти.
19-річний Роман Гурик казав матері,що не може бути осторонь, коли його країна прагне допомоги.
Ці хлопчики - Святі Янголи, що охороняли нас - свідоміші ніж я. Їхній "ген українця" сильніший і домінантний.
Тому я ставлю собі запитання: чи є мені пробачення за пасивність?..
Чи є пробачення за пасивність усім вам,люди, котрі сміялись, обурювались, сварились..чи є пробачення вам, тим, хто підтримував дії силовиків...
це риторичні питання. на них є багато відповідей.
я знаю лише одне: людей не повернеш, час - теж.
тож давайте хоча б жити гідно, в пам*ять тих, хто був і є Героями. давайте хоч так візьмемо участь у революції і зробимо її в першу чергу у собі.(писала це у Вконтакті 26 лютого).
***
Першого березня Росія прийняла рішення ввести війська у Крим. У НАШ Крим. Оголошено мобілізацію. Всі кажуть, що можлива #війна. #Путлєр загрався.
Вчора була у церкві і молилась. Просто молилась. Поставила свічку на здоров*я.
Господи, допоможи нам! Бо більше нам нема на що сподіватись...
я майже місяць нічого не писала через хаос думок і почуттів у мені. це бурхлива суміш, накшталт коктейля Молотова, що вибухала у мені щораз сильніше. ще ніколи моя Україна не була так близько до мене.
я жодного разу не була на Майдані у Києві. я не була на передовій, я не стояла під кулями, я не виносила мертвих Героїв, я не бачила жаху.
я дивилась новини, інформувала друзів, постійно плакала і молилась.
я не зробила нічого для перемоги революції і мені направду дуже соромно. це не пафос, не самореклама, не бажання звернути на себе увагу.
я просто не можу з цим жити. я не можу повірити у свою пасивність. я не можу повірити в те, що не вмовила вкінці кінців свою маму, аби та побула з малим, поки я буду у Києві. я не можу повірити, що не змогла переконати однокурсників аби ті їхали у Київ. я не можу повірити, що я настільки овоч.
пробачте мені люди.
я весь цей час не розуміла лише одного: як люди могли спокійно їсти і спати, говорити про буденні речі, про хлопців і шмотки, про дискотеки і клуби, про бутерброди і борщі, коли гинули люди..гинули за те, щоб отакі "організми" існували надалі і говорили про різний непотріб, "трещали, как трещотки"...
...я хотіла написати тут багато речей. і про хабарі, і про культуру,яку кожен має виховати у собі і про рівень громадської самосвідомості..але я напишу дещо інше.
17-річний Назар Войтович втік з дому аби за дві години померти.
19-річний Роман Гурик казав матері,що не може бути осторонь, коли його країна прагне допомоги.
Ці хлопчики - Святі Янголи, що охороняли нас - свідоміші ніж я. Їхній "ген українця" сильніший і домінантний.
Тому я ставлю собі запитання: чи є мені пробачення за пасивність?..
Чи є пробачення за пасивність усім вам,люди, котрі сміялись, обурювались, сварились..чи є пробачення вам, тим, хто підтримував дії силовиків...
це риторичні питання. на них є багато відповідей.
я знаю лише одне: людей не повернеш, час - теж.
тож давайте хоча б жити гідно, в пам*ять тих, хто був і є Героями. давайте хоч так візьмемо участь у революції і зробимо її в першу чергу у собі.(писала це у Вконтакті 26 лютого).
***
Першого березня Росія прийняла рішення ввести війська у Крим. У НАШ Крим. Оголошено мобілізацію. Всі кажуть, що можлива #війна. #Путлєр загрався.
Вчора була у церкві і молилась. Просто молилась. Поставила свічку на здоров*я.
Господи, допоможи нам! Бо більше нам нема на що сподіватись...
Немає коментарів:
Дописати коментар