останнім часом дні стають перенасиченими думками. їх так багато, що просто нереально запам*ятати усі одразу. мені продовжують снитись сни з До. сьогодні четвер,тому чекатиму нову порцію прекрасного). останнє, що наснилося було ну вже зовсім дивним. До чомусь мав залишитись жити у моїй квартирі.і все було дуже насправді. жаль, що це просто думки,які перетворюються у сни. адже сон-це продовження дня, не більше того. мабуть, варто не приділяти стільки уваги тому, що не здатне коли-небудь стати реальністю.
одна моя знайома каже, що щаслива жінка - це та, яка має дах над головою, дитину і гарну роботу. усе інше-просто додаток до щастя. отже, виходить чоловіки теж додаток. я хочу навчитися жити з цим правилом. мій вік і притаманні йому речі заважають мені поки що обмежуватись цими трьома позиціями, але маю надію, що з часом мені вдасться себе переконати або навіяти собі, що так і має бути. адже, у цьому є сенс.
лютий продовжує бути туманним і спокійним.не відбуваєтьс нічого, що могло б бути приводом для кульмінації чи хоча б надмірного щастя. у мене були невеличкі канікули, я мала змогу бачитись з Вікою, пити багато чаю з медом, читати гарну книгу і гратися з Тімом. це був чудовий тиждень, тиждень безмежного тепла. але з іншого боку, щовечора, цей тиждень перетворювався на самотність. бездонну і вічну. іноді, здається, що нічого не здатне врятувати тебе. ти поступово звикаєш жити з самотністю і навіть вбачаєш у ній більше плюсів, ніж мінусів. і впустити людину у свою самотність стає дедалі важче. дедалі страшніше. адже це вже якийсь світ, твій світ, де ти сам-на-сам із собою. хоча, не всі бідкаються, як я. одна дівчина, що вчиться зі мною в універі, також розлучається з чоловіком, і уже має іншого хлопця (доречі свого колишнього, що чекав її 5 років) і не переймається присутністю когось нового, труднощами нових відносин, відкриттям свого серця..виявляється, є люди, які не бояться таких речей, для яких вони прості, як повітря. може, це у мене проблеми у сфері відносин?...
Маленька Іва знов почала рости. Чим більше думок виникає про Домінанта, тим більше це "підгодовує" Іву Маленьку і вона дуже з того тішиться. У них з Івою Великою зараз нейтральні відносини. Ні любові, ні ненависті. Якесь затишшя перед новим хаосом у мені. Хочеться, що була можливість його уникнути. Адже хаоси не завжди призводять до позитивних наслідків. Нехай Маленька Іва росте. Я дуже хотіла б, щоб вона привнесла в моє життя, щось якісно нове і дивне. Від стабільності іноді нудить гірше, ніж від навчання.
Скоро День Святого Валентина. День, який не існує для мене вже багато років. Навколо купа товарів з сердечками, людей, які їх купляють, одногрупниць,які радяться, що подарувати хлопцям... Коротше багато речей, від яких я уже надто далека. З одного боку, це таке собі миле заняття, з другого - все це має якесь відчуття певної фальші, певного вимушення до такої "милості". Не знаю, це спірні думки. Я сама не знаю, до чого б схилилась більше. І чого б більше хотіла.
Іноді, мені здається, що якщо я буду думати, про те, чого мені хочеться, Всесвіт почує мої думки. І хоч щось, та й збудеться. Іноді, я думаю, що я дурна, ніякого Всесвіту нема і треба просто жити кожним днем, просто тягнути час і дивитись, як хтось живе. Бути споглядачем і театрі життя, не втручатись у п*єсу. Бути критиком і аналітиком. Але не актором. Однієї спроби вистачить назавжди. Цей акт надто важкий, щоб брати у ньому участь, та і актриса з мене дуже погана. Боюсь, автор не так собі планував цю роль. Та і людина я не з тих, яких люблять, яких хочуть чути і бачити, яким просто так пишуть, які незамінні.
Я просто Іва. І треба з цим змиритись. Жити зі своїм складним внутрішнім світом і нікому не заважати. Виховувати сина, знайти гарну роботу і заробити на квартиру. І отримати своє законне жіноче щастя. Все просто.
Але ж я люблю ускладнювати. Хто ж така Іва без ускладнень?...
Немає коментарів:
Дописати коментар